Особисті досягнення:

Призер районного етапу конкурсу "Класний керівник року-2012"

Переможець районного етапу конкурсу "Учитель року-2015" у номінації "Математика"

Переможець обласного етапу всеукраїнського конкурсу "Учитель року-2016" у номінації "Математика"

Учасник всеукраїнського конкурсу "Учитель року-2016" у номінації "Математика"

Нагороди, грамоти

                                                                Давайте познайомимось!

   Доброго дня усім, хто завітав на мою сторінку у інформаційному просторі. Я - Галина Миколаївна Хімічук, вчитель математики із мальовничого села Дубрівка, розташованого на березі річки Смолки у Житомирській області. Народилась я на Хмельниччині. У 1991 році закінчила Михайлюцьку середню школу Шепетівського району. Ще під час навчання у школі знала, що буду вчителем. Можливо, частково до цього спонукало те, що росла в багатодітній сім'ї, мала чотири молодших сестрички, з якими часто доводилося робити уроки. Майбуть, уже тоді відчувала себе трішки вчителем, допомагаючи малечі розбиратися з домашнім завданням. 

   У 1992 році я поступила до державного університету "Львівська політехніка" на факультет прикладної математики.Після його закінчення отримала спеціальність програміста і викладача математики та інформатики.

   Так склалося, що весь мій трудовий шлях - лише на педагогічній ниві. Працювала спочатку у невеличкому селі Рилівка на Хмельниччині вчителем математики у Загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, пізніше - в селі Берестівка Житомирської області. З 2004 року працюю в Дубрівській ЗОШ.

   Мене цікавить не лише навчання , а й виховання та психологія, дуже люблю читати, в'язати та вишивати,захоплююся фотомистецтвом. І взагалі - мене цікавить усе, що пов'язане з творчістю. Близькі мені люди кажуть, що я невгамовний ентузіаст. А хіба може бути по іншому, адже життя таке коротке, а встигнути потрібно так багато і світ навколо такий цікавий.

   Хто я? Я - жінка, мама, дружина, вчителька. І де починається одне , а де закінчується інше - я й сама уже іноді не знаю.Не можу прийти додому і забути, що я учитель (хоча психологи радять обов'язково розділяти роботу і дім), бо несу додому зошити, плани, готую конспекти, позаурочні заходи і ін. У книзі Ірини Ковальської "Образ педагога" сказано:«Якщо ви зможете поділити своє серце; частину - власним дітям, частину - коханій людині, і хоча б половину - дітям-учням - тільки тоді ви - вчитель». І я переконана, що це справді так. Чоловік до роботи не ревнує, бо він - мій колега-математик, тому неодноразово домашні розмови зводяться до міні-нарад та обміну досвідом. Маю трьох дітей. Діти...Вони звикли, що доводиться ділити маму з багатьма іншими, і розуміють мене, як усі учительські діти. Їм відомо. що таке відкритий урок. семінар, педрада, кінець навчального року. 

   Вісімнадцятий рік працюю вчителем математики. І можу сказати, що це для мене не просто професія,- школою я живу, бо життя і школа - для мене поняття нероздільні.До школи іду з задоволенням, бо там на мене чекають діти, не чужі - мої. Переконана, що дітей перш за все треба любити, лише тоді можна розраховувати на взаємність, розуміння, на бажання вчитись. Впевнена, що вчителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно, вчитель - це не тільки Божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця і серце, віддане дітям. Погоджуюсь із думкою, що вчитель завжди учень, бо щодня щось нове відкриваєш для себе. Змінюється світ, змінюються підходи до викладання, та незмінним залишається головне призначення вчителя - навчити людину бути Людиною.

   Математику я теж люблю, а як же по іншому? Дітей не можна зацікавити тим, що не цікаве тобі самому. Особистим прикладом намагаюся побудувати такі взаємовідносини у колективі, щоб кожна дитина відчувала свою значущість та потрібність. Не примушувати, а переконувати, не курувати, а організовувати, не обмежувати, а надавати свободу вибору - ось моя позиція як учителя. Вірю дітям, а вони вірять мені.Почуваюся щасливою, коли в дитини загоряються цікавістю оченята, коли я бачу, що в дитячій голівці народжується ідея, коли дитина з радістю поспішає вранці до школи.

   Щоденне спілкування з дітьми дає мені силу, радість життя, надію на те, що і я буду чимось корисна для України. Увесь час пам'ятаю, що повинна бути для учнів зразком у всьому, тому постійно тримаю руку на пульсі сучасності.